Гальмуй, брате: 5 ознак, що твоє життя вже котиться в прірву

Ти йдеш по життю на автопілоті. Працюєш, сплачуєш рахунки, зустрічаєшся з друзями за розкладом, іноді їздиш на море, і на стандартне «Як справи?» відповідаєш впевнено: «Нормально». Але проблема в тому, що це «нормально» давно перетворилося на глухий, тоскний фон. І одного дня ловиш себе на думці: як я взагалі сюди докотився?

Ти йдеш по життю на автопілоті. Працюєш, сплачуєш рахунки, зустрічаєшся з друзями за розкладом, іноді їздиш на море, і на стандартне «Як справи?» відповідаєш впевнено: «Нормально». Але проблема в тому, що це «нормально» давно перетворилося на глухий, тоскний фон. І одного дня ловиш себе на думці: як я взагалі сюди докотився?

Давай розберемося, за якими сигналами можна зрозуміти, що твоє життя впевнено котиться в прірву.

Розвиток? Не чули

Якщо за останні роки ти не покращив свої навички, не прокачав вміння, не збільшив дохід і не став трохи дорослішим внутрішньо — це сигнал тривоги. Не потрібно бути Ілоном Маском у трьох сферах одразу. Але якщо прогресу немає зовсім ніде — ти просто буксуєш на місці.

Автопілот увімкнено назавжди

Ранок — кава, робота, вечір — диван. Всі рішення шаблонні, маршрути прокладені давно, все передбачувано. Зручно? Так. Але чи живеш ти насправді — велике питання. Автопілот не знає, куди ти хочеш летіти. Він просто тримає курс на «кудись».

Бажання на рівні печерної людини

Їжа, нові кросівки, гаджет — і все? Якщо твої цілі не виходять за рамки «купити-витратити-спожити», ти обнуляєш самого себе. Мрії про реальні проекти та пригоди витісняються фантазіями типу «колись я стану…» — і ось уже роки пройшли, а ти все «готувався» до великої події.

Винний світ

Економіка, країна, начальник, погода, Меркурій у ретрограді — у тебе завжди є список винних. Зручно, правда? Але проблема в тому, що з такою позицією ти добровільно підписуєшся на вічну стагнацію.

Свобода без свободи

З віком здається, що ти отримуєш більше можливостей, але при цьому втрачаєш весь вільний час на рутину та обов’язки. Результат: твоє внутрішнє «я» сидить десь у шафі, у кайданах іпотек, кредитів та чужих очікувань.