9 ознак того, що ти занадто відвертий у спілкуванні (і як зупинитись)

Брате, давай чесно. Є речі, які можна розповідати всім підряд — наприклад, як ти вчора витягнув п’ять бурпі на тренуванні. А є теми, які краще тримати при собі.

Брате, давай чесно. Є речі, які можна розповідати всім підряд — наприклад, як ти вчора витягнув п’ять бурпі на тренуванні. А є теми, які краще тримати при собі. Але якщо ти раптом помітив, що після розмов з тобою люди виглядають, як після марафону без води — можливо, ти трохи перегнув з відвертістю.

Відвертість — це добре. Але, як і з алкоголем: два келихи розслабляють, а п’ятнадцять перетворюють тебе на головного героя сорому. Пора розібратись, коли ти перебрав з душевністю і як акуратно натискати на гальма.

Тиша викликає в тебе паніку

Тиша не ворог, а старий добрий друг. Але ти її боїшся. Як тільки в розмові настає пауза, ти починаєш розповідати, як в дитинстві загубив тапок на дачі. Ок, але навіщо?

Пауза — це нормально. Не потрібно її забивати спогадами про свою колишню і подорож у Сочі.

Ти перетворюєш друзів на безкоштовних психологів

Зустріч з тобою — це не розмова, а терапевтична сесія. Ти говориш, говориш і говориш. А людина навпроти просто моргає і киває.

Це не дружба, це монолог з меблями. Люди втомлюються. Підтримка — це двосторонній процес, не забувай.

Ти запитуєш поради з кожної дрібниці

“Слухай, мені взяти американо чи капучино?” — питаєш ти, наче обираєш між операцією на мозку і пересадкою серця.

Брате, тобі не потрібна порада. Тобі потрібно увага. І ти її отримуєш через зайву відвертість. Перестань. Прийми рішення сам. Так, навіть якщо потім пошкодуєш — це твоє життя, твій кави.

Твої соцмережі знають тебе краще, ніж мати

П’ять сторіс на день про твої внутрішні страждання, три пости про те, як важко бути тобою, і фото “ранок без фільтрів” з очима панди.

Це не щоденник. Це соціальна вітрина. А коли на ній забагато внутрішнього, глядач йде. Навіть якщо поставив лайк.

Ти здаєш чужі секрети заради “контакту”

Ти розповідаєш, що у Ігоря жінка пішла, щоб вразити нового знайомого.

Звучить як плітки? Бо це і є плітки. Люди починають думати: “Якщо він так розповідає про інших, то і про мене всім розкаже.”

Довіра — це крихка річ. Поламав один раз — і все.

Ти перебиваєш, щоб розповісти свою історію

Супутник тільки почав розповідати про травму, як ти: “А у мене було гірше!”

Це не “залучення”, це “вкрадення ефіру”. Нікому не подобається, коли крадуть їхні історії. Іноді краще просто слухати, а не постійно привертати увагу до себе.

Після спілкування тобі соромно та порожньо

Ти йдеш з думкою: “Навіщо я це сказав?”

Якщо це повторюється, то це не просто спілкування — це емоційний слив. І він тебе виснажує. Слова не зникають у повітрі. Вони залишаються в головах тих, кому ти їх виговорив. А потім — бумерангом — повертаються до тебе.

Ти ділитися особистим з ким попало

Таксист, бариста, хлопець в черзі за хот-догом — всі знають, що ти розлучився, боїшся старості і не вірити в пенсію.

Навіщо? Це не щирість, це тривога, яка лізе на поверхню. Знайди того, з ким можна по-справжньому поговорити, а не травмуй випадкових людей.

Ти не пам’ятаєш, кому що вже розповідав

“Я тобі розповідав про звільнення?” — питаєш ти в третій раз.

Якщо твоє життя схоже на серіал, де ти постійно показуєш один і той самий епізод, значить, ти втратив нитку. А ще — ризикуєш проговоритись там, де не треба.